«Від часів Йоана Хрестителя і понині Царство Небесне здобувається силою…» (Мт. 11, 12). Ці слова Ісуса чудово ілюструють життєвий подвиг Йоана Хрестителя. Радикальність його життя і проповіді та особиста роль у місії Христа призвели до оскаженілості зла. Життя Предтечі вчить жертовної любові заради власного спасіння і спасіння свого ближнього. Уривок розповіді про смерть Йоана Хрестителя (Мр. 6, 17-29) є доброю нагодою замислитись над важливими християнськими засадами. Отож, які прикмети християнина можна тут побачити:
- Відвага не мовчати на гріх. Цей вагомий дороговказ спонукає серйозно задуматися над нашим середовищем, яке, можливо підсвідомо, може зводити нас з доброго шляху віри. Йоан Хреститель став сумлінням тогочасного суспільства, а християнин має обов’язок боротися не тільки зі своїми пристрастями, а й допомагати ближнім. При тому варто пам’ятати слова святого апостола. Павла про лагідне напоумлення (див. Гл. 6, 1), адже надмірна увага до гріхів інших осіб вимагає пильного бачення свого духовного стану, щоб один і другий не попадали у яму (див. Мт. 15, 14).
- Сила духу прийняти точку зору інших осіб. Коли людина має мету, дуже часто можна забути про саму дорогу до неї, зосереджуючись тільки на цілі. Оточуючі краще нас бачать, а добрий друг може дати важливу пораду для особистого саморозвитку. От тільки не завжди ця думка може дійти до адресата. Як твердить приповідка «Мудрий син любить науку, насмішник не слухає напоумлення» (Прип. 13, 1). Якби Іродіяда не піддалася своїм пристрастям, а покаялася подібно до царя Давида, то кінець цієї історії міг бути іншим. Але правда є така, що зазвичай нам непросто змінити, переродити себе для того, щоб знову вийти на вірний шлях зростання у чеснотах. Проте, не кожна порада може бути спрямована для нашого добра. Тому, так важливо вміти у тиші молитви розпізнати і прийняти добро, а відкинути зло.
- Мужність для діяльної віри. Відомо, що всі люди від народження є добрими та хочуть творити добро, але з часом як твердить притча, тернина, тобто численні турботи і жадоба інших речей (див. Мр. 4, 19) віддаляють нас від слухання і виконання Слова Божого у житті як це сталось з Іродом. У Ювілейний рік Божого Милосердя, Церква по особливому показує глибину діл віри, щоб кожен особисто відкрив діла милосердя, які б свідчили про нашу християнську ідентичність.
- Терпеливість у спокусах. Можна вважати, що алкоголь затуманив цареві Іроду реальність. Звичайно, спокусливий танець додав напруги у святкуванні, де інстинкти взяли верх над тверезим поглядом на речі. Тому, цей випадок вчить нас також поміркованості у їжі та терпеливості у світових звабах, адже як говорить апостол Яків: «Блаженний чоловік, що перетриває пробу, бо він, як буде випробуваний, дістане вінець життя, що Господь обіцяв тим, які його люблять» (Як. 1, 12).
- Покаяння. Чи не найголовнішим посланням життя і смерті Йоана Хрестителя було покаяння. Коли він проповідував, то голосив: «Покайтеся, бо наблизилося Небесне Царство» (Мт. 3, 2). Коли ж помер, то всі зрозуміли, що справжня віра можлива після щирого покаяння. Побачити перед Божим обличчям правду про себе, означає не впасти духом, а отримати велич справедливості та благодаті, відновивши свій зв’язок із милосердним і вірним Богом.
Для нас постать Святого Йоана Хрестителя спонукає знову застановитись над своїм духовним станом. У будь-якій ситуації людини, тільки пережита правда про себе може реально звільнити, як твердить Євангеліє: «І спізнаєте правду, і правда визволить вас» (Йо. 8, 32).
бр. Яків Шумило, ЧСВВ
